Функція стигми – чому ми стигматизуємо?

Соціологи займаються поняттям стигми з середини 20 століття. Ервінг Гофман та інші демонструють функції як на індивідуальному, так і на суспільному рівні. Часто мова йде про спрощення та розмежування. Стигматизуючи когось чи щось, ми спрощуємо реальність. Стигма – це приписування певних властивостей та характеристик, які попередньо структурують ситуації та полегшують нам пристосування до них. Це зменшує нашу невизначеність і полегшує прийняття рішень. Особливо в суспільстві зі швидкими соціальними та просторовими змінами люди мають потребу класифікувати своїх колег. Кажу просто і позитивно: з одного боку, стигмати допомагають нам щось зрозуміти, те, що ми (спочатку) не можемо зрозуміти чи виправдати. З іншого боку, вони є виявом  нашого неприйняття. Стигми  створюють відстань і рятують нас від необхідності мати справу зі стигматизованими та взаємодіяти з ними.

Соціальні стигмати – хто постраждав?

Слово клеймо  походить з грецької  мови і означає щось на зразок рани або удару ножем. Що стосується соціальної стигми, то це свого роду визначення, яке у сучасному мовному вжитку  означає аномалію, відмінність, відхилення від норми. Зазвичай це вираз знецінення. Стигма зустрічається в багатьох сферах життя. Часто страждають маргіналізовані групи суспільства. Прикладами соціальних стигмат є бідність або безпритульність, фізичні або психічні вади, психічні розлади, хвороби (наприклад, ВІЛ / СНІД), але також сексуальна орієнтація або приналежність до певної національності, релігії чи етнічної групи.

Навіть із психічними захворюваннями люди стикаються зі стигматизацією з боку свого оточення чи суспільства загалом. Незважаючи на численні спроби пояснити, упередження зберігаються.

  Депресія – на скільки відкрито ми можемо говорити про це?

«У всіх поганий день!», «Займись ділом!» або «Іншим ще гірше!» Ці та інші реакції не лише не допомагають людям, які перебувають у депресії. Вони також виявляють, які упередження щодо хвороби все ще панують у свідомості людей. Але чому людей, які перебувають у депресивному епізоді, досі звинувачують у відсутності самодисципліни, жалості до себе чи навіть ліні? І це, незважаючи на те, що тема депресії дедалі частіше обговорюється в ЗМІ, обробляється та висвітлюється в книгах, фільмах та дискусійних групах? Причина такої негативної соціальної оцінки: ми ще не до кінця розуміємо причини та прояви депресії, і ми не можемо повністю зрозуміти думки та почуття постраждалих. Стверджуючи, що лінь чи відсутність самодисципліни ховається за депресивною поведінкою, ми полегшуємо собі ситуацію і одночасно демонструємо: я не такий. Я не в депресії. Потерпілі люди тоді борються з подвійним тягарем: симптоми та наслідки депресії та стигмати, які пов’язані з нею.

Фірко Руслана

Фірко Руслана

Записатись на консультацію +38 097 288 80 82